Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: Через тебе великий мир маємо ми, і для народу цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою,

це ми завжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Феліксе!

Та щоб довго тебе не турбувати, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласкавости.

Ми переконались, що цей чоловік то зараза, і що він колотнечу викликує між усіма юдеями в цілому світі, і що він провідник Назорейської єресі.

Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопили були, і судити хотіли за нашим Законом.

Але тисяцький Лісій прибув, і з великим насильством видер його з наших рук,

а його винувальникам звелів йти до тебе.
Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чому його ми винуємо.

Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так.

І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього, тому буду сміліш боронитись.

Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися.

І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здибали, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в народі здіймав.

І не можуть вони довести тобі того, у чому тепер оскаржають мене.

Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане.

І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних.

І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.

А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси.

Ось при цьому знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з натовпом чи з колотнечею.

Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене.

Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв,

крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи серед них: За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!

Але Фелікс, дуже добре дорогу цю знавши, відрочив їм справу, говорячи: Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде.

І він сотникові наказав сторожити Павла, але мати полегшу, і не боронити нікому з близьких його, щоб служили йому.

А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа.

І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!

Разом із тим і сподівався він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його прикликав і розмову з ним вів.

Як минуло ж два роки, то Фелікс одержав наступника, Порція Феста.
А Фелікс бажав догодити юдеям, і в в́язниці Павла залишив.

А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму.

І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його,

і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі.

А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається.

Отже, сказав він, хто спроможен із вас, нехай ті вирушають разом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржають його.

І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він повернувся до Кесарії.
А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб привести Павла.

Як його ж привели, то стали навколо юдеї, що поприходили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжких винувачень, що їх не могли довести,

бо Павло боронився: Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря.

Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павлові на відповідь: Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?

Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти.
Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш.

Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти.
Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм.
Відкликаюсь до кесаря!

Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!

Як минуло ж днів кілька, цар Агріппа й Верніка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати.

А що там багато днів вони пробули, то Фест виклав справу Павлову цареві й промовив: Є один чоловік від Фелікса лишений в́язень,

на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські принесли скаргу, домагаючись його осуду.

Я їм відповів, що римляни не мають звичаю людину якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачів, і не буде йому дано можности для оборони від закидів.

І як зійшлись вони тут, то я, зволікання не роблячи жадного, сів наступного дня на сидіння суддеве, і звелів привести цього мужа.

І винувальники стали круг нього, проте не вказали вини ані жадної з тих, яких я сподівався.

Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.

І я був непевний у цьому змаганні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це?

Через те ж, що Павло заявив, щоб залишений був він на кесарів розсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до кесаря.

А Агріппа промовив до Феста: Хотів би і я цього мужа послухати!
Узавтра сказав той почуєш його.

А назавтра Агріппа й Верніка прийшли з превеликою пишнотою, і на залю судову ввійшли разом з тисяцькими та значнішими мужами міста.
І як Фест наказав, то Павло був приведений.

І сказав до них Фест: О царю Агріппо, та з нами присутні всі мужі!
Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи, що йому не повинно більш жити.

Я ж дізнавсь, що нічого, вартого смерти, він не вчинив;
а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.

Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана.
Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, царю Агріппо, щоб після переслухання мав що писати.

Бо здається мені нерозважливим ув́язненого посилати, і не означити обвинувачень на нього.

А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого.
Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:

О царю Агріппо!
Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,

особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки.
Тому я прошу мене вислухати терпляче.

А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,

які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.

І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,

а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі.
За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!

Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?

Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,

що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в́язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників;
а як їх убивали, я голос давав проти них.

І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.

Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,

то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!…

І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
Трудно тобі бити ногою колючку!

А я запитав: Хто Ти, Господи?
А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.

Але підведися, і стань на ноги свої.
Бо на те Я з́явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.

Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,

відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.

Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,

але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.

Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.

Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,

що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!

Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле!
Велика наука доводить тебе до нерозуму!

А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.

Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю.
Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.

Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам?
Я знаю, що віруєш.

Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином…

А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…

І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.

І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!

Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.