Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців;
горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.

Переслідував я аж до смерти цю путь, і в́язав, і до в́язниці вкидав чоловіків і жінок,

як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина.
Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв́язати й привести до Єрусалиму на кару.

І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!

І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?

А я запитав: Хто Ти, Господи?
А Він мені відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти…

А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.

А я запитав: Що я, Господи, маю робити?
Господь же до мене промовив: Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити.

А від ясности світла того невидющим я став…
І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я.

А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,

до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий!
І я хвилі тієї побачив його…

І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.

Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!

А тепер чого гаєшся?
Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!

І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захоплення впав я,

і побачив Його, що до мене сказав: Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене…

А я відказав: Самі вони, Господи, знають, що я до в́язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.

А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив…

Але Він до мене промовив: Іди, бо пошлю Я далеко тебе, до поган!

І аж до слова цього його слухали.
Аж ось піднесли вони голос свій, гукаючи: Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!…

І як вони верещали, і одежу шпурляли, і кидали порох у повітря,

то звелів тисяцький у фортецю його відвести, і звелів бичуванням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.

І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого?

Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: Що хочеш робити?
Бож римлянин цей чоловік!

Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: Скажи мені, чи ти римлянин?
А він: Так!
відказав.

Відповів на те тисяцький: За великі гроші громадянство оце я набув…
А Павло відказав: А я в нім і родився!

І відступили негайно від нього оті, що хотіли допитувати його.
І злякався тисяцький, довідавшись, що той римлянин, і що він ізв́язав був його.

А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон.
І він вивів Павла, і поставив його перед ними.