А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана.

Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.

І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими,

так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них.

Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім́я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!

Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви.

Відповів же злий дух і сказав їм: Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?

І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони з дому нагі та поранені.

І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують, і острах напав на всіх їх, і славилося Ім́я Господа Ісуса.

І багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.

І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили.
І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п́ятдесят тисяч драхм.

Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!

А як сповнилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити.

Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії.

І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу.

Бо один золотар, Дмитро на ім́я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав,

згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо.

І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.

І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ.

Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика!

І місто наповнилось заколотом.
І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.

Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили.

Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище.

І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися.

А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували.
І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом.

А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика!

А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?

Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого.

А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили.

Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають.

А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні.

Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище.
І, промовивши це, розпустив він громаду.

А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.

Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,

і прожив там три місяці.
А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.

Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв́янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.

Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.

А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п́ять у Троаду до них, де сім день прожили.

А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.

А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.

Юнак же один, Євтих на ім́я, сидів на вікні.
Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого…

Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!

А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.

А хлопця живим привели, і зраділи немало.

А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.

А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.

І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.

Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П́ятдесятниці.

А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.

І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,

і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,

як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.

І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.

І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,

тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене…

Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.

І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже…

Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,

бо я не вхилявсь об́являти вам усю волю Божу!

Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров́ю набув Він.

Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть…

Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…

Тому то пильнуйте, пам́ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.

А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.

Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав…

Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.

Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам́ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!

Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.

І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували…

А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його.
І вони провели його до корабля.