А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана.

Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.

І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими,

так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них.

Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім́я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!

Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви.

Відповів же злий дух і сказав їм: Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?

І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони з дому нагі та поранені.

І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують, і острах напав на всіх їх, і славилося Ім́я Господа Ісуса.

І багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.

І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили.
І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п́ятдесят тисяч драхм.

Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!

А як сповнилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити.

Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії.

І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу.

Бо один золотар, Дмитро на ім́я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав,

згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо.

І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.

І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ.

Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика!

І місто наповнилось заколотом.
І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.

Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили.

Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище.

І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися.

А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували.
І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом.

А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика!

А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?

Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого.

А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили.

Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають.

А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні.

Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище.
І, промовивши це, розпустив він громаду.