Він тут знайшов одного юдея, на ім'я Акила, родом з Понту, що прибув недавно з Італії, і Прискиллу, його жінку, - бо Клавдій був звелів усім юдеям вийти з Риму; - і він пристав до них.

А що він був того самого ремесла, то перебував у них і працював, бо ремесло їхнє було - намети виробляти.

Щосуботи ж вів бесіди в синагозі й переконував юдеїв та греків.

Якже прибули з Македонії Сила та Тимотей, Павло запопадливо взявся за слово, засвідчуючи юдеям, що Ісус є Христос.

А що вони противилися і хулили, він обтрусив свою одежу й до них мовив: «Кров ваша хай впаде на голову вашу! Я - чистий; віднині піду між поган.»

І, вийшовши звідтіль, пішов у господу до одного на ім'я Тит Юст, який був богобійний, а його дім був сумежний синагозі.

Крисп, голова синагоги, увірував у Господа з усім своїм домом, та й багато корінтян, чувши (слово), увірували і христились.

Уночі ж Господь сказав до Павла у видінні: «Не бійся, говори лиш, не мовчи,

бо я з тобою, і ніхто не нападе на тебе, щоб тобі завдати лиха, бо я маю багато людей у цім місті.»

І він перебув рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого.

Коли Галліон був проконсулом Ахаї, юдеї однодушно піднялись проти Павла й привели його на суд,

кажучи: «Цей проти закону намовляє людей шанувати Бога.»

І як Павло хотів відкрити уста, Галліон сказав до юдеїв: «Якби йшлося про якусь кривду чи якийсь злочин, я б вислухав вас, юдеї, як воно й слушно.

Коли ж ведуться суперечки про слова й імена та про закон ваш, - самі глядіть. Не хочу бути я суддею у цих справах.»

І прогнав їх із суду.

Тоді всі греки схопили Состена, голову синагоги, і заходились його бити перед судом. А Галліонові було про те цілком байдуже.

Павло ж, перебувши там ще доволі днів, попрощався з братами і відплив у Сирію, а з ним Прискилла й Акила. Він остриг собі голову в Кенхреях, бо мав обіт.

Прибули вони в Ефес, і він зоставив їх там, а сам, увійшовши в синагогу, диспутував з юдеями.

І коли ці просили зостатись у них довше, він не згодився,

але, попрощався з ними, мовивши: «Я знову до вас повернуся, як на те воля Божа», - і відплив з Ефесу.

Зійшовши в Кесарію, він пішов, щоб привітати Церкву, та й пішов у Антіохію.

І перебувши там деякий час, він рушив далі і пройшов за порядком Галатський край та Фригію, утверджуючи всіх учнів.

Один юдей, на ім'я Аполлос, олександрієць родом, людина красномовна й сильна в Писанні, прибув до Ефесу.

Він був наставлений на шлях Господній і, палаючи духом, бесідував і навчав точно про Ісуса, дарма, що знав тільки хрищення Йоана.

Отож, він сміливо почав говорити в синагозі. А почувши його Прискилла й Акила, взяли його до себе й точніше виклали йому путь Божу.

Коли ж він хотів піти в Ахаю, брати заохотили його до того й написали учням, щоб його прийняли. І він, прибувши, багато допомагав тим, що увірували, завдяки ласці,

бо сильно поконував юдеїв, доводячи з Письма прилюдно, що Ісус - Христос.

Павло в Ефесі 1-20; заворушення проти Павла 21-40

Як Аполлос був у Корінті, Павло, пройшовши через горішні околиці, прибув у Ефес і, знайшовши там деяких учнів,

спитав їх: «Чи отримали ви Святого Духа, коли увірували?» Ті йому відповіли: «Та ми й не чули, чи є Святий Дух.»

І він спитав: «Яким хрищенням ви христились?» Ці відповіли: «Хрищенням Йоана.»

Тоді Павло промовив: «Йоан христив хрищенням покаяння, кажучи людям, щоб вірували в того, що по ньому прийде, тобто в Ісуса.»

Почувши це, вони христились в ім'я Господа Ісуса.

Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати.

А було їх усього яких дванадцять чоловік.

Увійшовши у синагогу, три місяці там промовляв відважно, бесідуючи і переконуючи про Царство Боже.

Як же деякі запекло не хотіли вірувати і злословили перед народом путь (Господню), він їх покинув і, відокремивши учнів, щодня провадив з ними бесіди в школі Тирана.

І так воно тяглось два роки, так що всі ті, що жили в Азії, юдеї і погани, чули слово Господнє.

Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла:

досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи.

Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім'я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує.»

То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили.

Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?»

І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх - одних і других, - подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому.

Довідались про це всі юдеї і погани, що мешкали в Ефесі, і страх напав на них усіх, і славилося ім'я Господа Ісуса.

Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об'являли свої вчинки.

Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма. І злічено ціну їх на п'ятдесят тисяч срібняків.

Отак, завдяки Господній силі, слово зростало і зміцнялось.

А коли це здійснилося, Павло постановив у своїм дусі перейти через Македонію і Ахаю та й удатися до Єрусалиму, кажучи: «Коли там буду, треба мені (потім) і Рим побачити.»

І він послав у Македонію двох із своїх помічників, Тимотея й Ераста, сам же затримався деякий час в Азії.

А під ту пору зчинився чималий розрух з приводу путі (Господньої).

Один бо, на ім'я Димитрій, золотар, робив срібні храмики Артеміди: тим давав ремісникам чималий заробіток.

Зібрав він їх і (інших) робітників, які робили подібне, і до них промовив: «Мужі, ви знаєте, що від цієї праці залежить добробут наш,

і бачите та й чуєте, що не лиш в Ефесі, але сливе в усій Азії оцей Павло переконав і звів багато люду, кажучи, що це не боги, яких зроблено руками.

І це загрожує не лише привести наше ремесло до занепаду, але й допровадити до того, що храм великої богині Артеміди вважатимуть ні за що; та й скінчиться тим, що та, яку вся Азія і ввесь світ шанує, буде позбавлена своєї величі.»

Почувши це, вони сповнились гнівом і закричали: «Велика ефеська Артеміда!»

І місто наповнилося заколоту. А вони кинулися, як один, гурмою до театру, схопивши Ґая та Аристарха, македонян, що були з Павлом.

Якже Павло хотів продертися в юрбу, учні не пустили його.

Ба й дехто з азійських начальників, що були йому приятелями, послали до нього і просили, щоб не удавався до театру.

Тож одні одне кричали, другі друге. Збори були бурхливі, але більшість не знали, чого зібралися.

Деякі з юрби намовили Олександра, якого юдеї наперед висували, й Олександер дав знак рукою, що хотів виправдатись перед народом.

Та коли довідалися, що він юдей, всі в один голос гукали яких дві години: «Велика ефеська Артеміда!»

Нарешті писар міста втихомирив натовп і промовив: «Мужі ефеські! Чи є на світі чоловік, який не знав би, що місто Ефес - охоронець великої Артеміди та її образу, який упав з неба?

Отже тому, що того не можна заперечити, вам треба вгамуватись і нічого необачного не чинити.

Ви бо привели цих людей, які ні святокрадці, ні богохульники супроти нашої богині.

Коли ж Димитрій та ті, що з ним, ремісники, мають на когось скаргу, то на те є суди, є проконсули; хай позивають одні одних.

А як ви домагаєтесь чогось більше, то це вирішиться на законних зборах.

Інакше бо грозить нам небезпека, що нас обвинуватять у бунті за те, що сталося сьогодні, - коли збагнути, що нема ніякої причини, яка б дала нам змогу виправдати оце збіговисько.» Сказавши це, розпустив громаду.