Та проте довгий час пробули вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідоцтво давав слову благодаті Своєї, і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками.

А в місті народ поділився, і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апостолів.

Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити,

то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні,

і Євангелію там звіщали.

А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.

Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,

то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої!
А той скочив, і ходити почав…

А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!…

І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові.

А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів.

Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи

та говорячи: Що це робите, люди?
Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.

За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми,

але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші.

І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов.

А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він…

Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста.
А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію.

І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію,

душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.

І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.

Як вони ж перейшли Пісідію, прибули в Памфілію;

і, звістивши Господнє Слово в Пергії, вони в Атталію ввійшли,

а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили.

А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері і віри поганам.

І перебували вони немалий час із учнями.