І дуже запалився Авнерові гнів на слова Іш-Бошетові, і він сказав: Чи я псяча юдська голова?
Сьогодні я роблю ласку домові твого батька Саула, його братам та його приятелям, і не віддав тебе в Давидову руку, а ти сьогодні згадав на мені гріх цієї жінки?

Нехай так зробить Бог Авнерові, і нехай ще додасть йому, якщо я не зроблю Давидові так, як Господь присягнув був йому,

щоб перенести царство від Саулового дому, і щоб поставити Давидів трон над Ізраїлем та над Юдою від Дану й аж до Беер-Шеви.

І той не міг уже відповідати Авнерові ані слова, бо боявся його.

І послав Авнер замість себе послів до Давида сказати: Чия це земля?
І ще сказати: Склади ж свою умову зо мною, і ось рука моя буде з тобою, щоб привернути до тебе всього Ізраїля.

А Давид відказав: Добре, я складу з тобою умову!
Тільки однієї речі я жадаю від тебе, а саме: ти не побачиш обличчя мого, якщо ти не приведеш Мелхи, Саулової дочки, коли ти прийдеш побачити мене.

І послав Давид послів до Іш-Бошета, Саулового сина, говорячи: Віддай жінку мою Мелху, яку я заручив був собі за сотню крайніх плотів филистимських.

І послав Іш-Бошет, і взяв її від її чоловіка, від Палтіїла, сина Лаїша.

І пішов з нею чоловік її, і все плакав за нею аж до Бахуріму.
І сказав до нього Авнер: Іди, вернися!
І той вернувся.

А Авнерове слово з Ізраїлевими старшими було таке: Ви вже давно бажаєте мати Давида царем над собою.

А тепер зробіть це, бо Господь сказав був до Давида, говорячи: Рукою Мого раба Давида Я спасу народ Мій, Ізраїля, від руки филистимлян та від руки всіх ворогів його.

І говорив Авнер також до ушей Веніяминових.
І також пішов Авнер говорити до ушей Давидових у Хевроні, усе, що добре в очах Ізраїля та в очах усього дому Веніяминового.

І прийшов Авнер до Давида до Хеврону, а з ним двадцятеро люда.
І Давид зробив прийняття Авнерові та людям, що з ним.

І сказав Авнер до Давида: Нехай я встану й піду, і приведу до пана, царя мого, усього Ізраїля, а вони складуть із тобою умову, і ти будеш царювати над усім, чого буде жадати душа твоя.
І відпустив Давид Авнера, і він пішов із миром.

Аж ось прийшли слуги Давидові та Йоав із походу, і принесли з собою велику здобич.
А Авнера не було з Давидом у Хевроні, бо він відпустив його, і той пішов із миром.

А Йоав та все військо, що було з ним, прийшли.
І розповіли Йоаву, говорячи: Приходив Авнер, син Нерів, до царя, а він відпустив його, і той пішов із миром.

І прийшов Йоав до царя та й сказав: Що ти зробив?
Ось приходив до тебе Авнер, нащо ти відпустив його, і він відійшов?

Ти знаєш Авнера, Нерового сина, він приходив, щоб намовити тебе та щоб вивідати твій вихід та вхід твій, і щоб вивідати все, що ти робиш.

І вийшов Йоав від Давида, і послав посланців за Авнером, і вони завернули його з Бор-Гассіри, а Давид про те не знав.

І вернувся Авнер до Хеврону, а Йоав відвів його в середину брами, щоб поговорити з ним таємно, та й ударив його там у живіт, і той помер за кров брата його Асаїла.

А потім почув про це Давид і сказав: Невинний я та царство моє перед Господом аж навіки в крові Авнера, Нерового сина.

Нехай вона спаде на голову Йоава та на ввесь дім його батька!
І нехай не перестає в Йоавовому домі течивий, і прокажений, і той, хто опирається на кия, і хто падає від меча, і хто не має хліба!

А Йоав та брат його Авішай убили Авнера за те, що він забив їхнього брата Асаїла в Ґів́оні в бою.

І сказав Давид до Йоава та до всього народу, що був з ним: Роздеріть вашу одежу, і опережіться веретищем, та й голосіть за Авнером!
А цар Давид ішов за марами.

І поховали Авнера в Хевроні, а цар підніс свій голос та й плакав над Авнеровим гробом, і плакав увесь народ.

І заспівав цар жалобну пісню над Авнером та й сказав: Чи Авнер мав загинути смертю негідного?

Твої руки були не пов́язані, не забиті були твої ноги в кайдани, ти впав, як від неправедних падають!
І ввесь народ ще більше плакав над ним.

І прийшов увесь народ, щоб намовити Давида покріпитися хлібом ще того дня, та присягнув Давид, говорячи: Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо я перед заходом сонця скуштую хліба або чогобудь!

А ввесь народ довідався про це, і це було добре в їхніх очах, як і все, що робив цар, було добре в очах усього народу.

І того дня довідалися ввесь народ та ввесь Ізраїль, що то не було від царя, щоб забити Авнера, сина Нерового.

І сказав цар своїм слугам: Ото ж знайте, що вождь та великий муж упав цього дня!

А я сьогодні слабий, хоч помазаний цар, а ті люди, сини Церуї, сильніші від мене.
Нехай відплатить Господь злочинцеві за його зло!