А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті.
І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.

І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов…

І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.

А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.

І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік!
Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.

І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його?
Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку.
А його вбив мечем Аммонових синів.

А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.

Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.

І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом!
А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!

Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.

І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.

А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.

І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.

І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу;
а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.

А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя.
І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя?
А ті відказали: Померло.

І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився.
Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.

І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив?
Коли те дитя жило, ти постив та плакав;
а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?

А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

А тепер, померло воно.
Нащо то я б постив?
Чи зможу ще повернути його?
Я піду до нього, а воно не вернеться до мене…

І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею.
І вона вродила сина, а він назвав ім́я йому: Соломон.
І Господь полюбив його,

і послав пророка Натана, і той назвав ім́я йому: Єдід́я, ради Господа.

А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.

І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім́ям.

І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову.
І він виніс дуже багато здобичі з того міста.

А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі.
І так робив він усім аммонітським містам.
І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.