Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом.

А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть;

у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий.

Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса.

Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа.

А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас.

Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії;

нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені.

Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним.

Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі.

І так смерть діє в нас, а життя у вас.

Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо;

бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами.

Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу.

Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день.

Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави,

нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.

Після дочасного наступить життя вічне 1-10; любов спонукує ревність 11-21

Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі.

Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло,

якщо будемо ще вдягнені, а не нагі.

Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише - вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям.

Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа.

Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа,

- бо ходимо вірою, а не видінням, -

ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа.

Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом.

Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле.

Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми - явні.

Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, - не тим, що в серці.

Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас.

Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли.

А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес.

Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо.

Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння. Старе минуло, настало нове.

Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення.

Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення.

Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!

Того, хто не знав гріха, він за нас зробив гріхом, щоб ми стали Божою праведністю в ньому.

Апостольська влада св. Павла

Я ж сам, Павло, особисто благаю вас лагідністю і ласкавістю Христа, - я, коли присутній між вами, - покірний, а коли від вас далеко, сміливий супроти вас.

Прошу ж вас, щоб коли до вас прийду, не довелося мені сміливо вживати тієї певности, яку думаю відважно показати супроти деяких, що собі уявляють, начебто ми руководилися чисто тілесними спонуками.

Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних,

бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми

і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога, і беремо в полон усякий розум на послух Христові;

ми також готові покарати всякий непослух, як тільки ваш послух буде звершений.

Ви дивитеся на зовнішній вигляд. Коли хтось певний, що він Христовий, нехай розміркує ще раз у самім собі, що так, як він Христовий, так само й ми.

Бо якби я хвалився занадто нашою владою, що її нам Господь дав на збудування, а не на руїну вашу, я б не соромився,

- щоб не здавалося, що намагаюся листами вас налякати.

Листи його, мовляв, важкі та повні сили, але виглядом тіла він недолугий, і мова його - жалюгідна.

Такий нехай знає: які ми словом у листах неприсутніми, такі й будемо ділом присутніми.

Ми не відважуємося рівняти себе чи прирівнювати до деяких із тих, які самі себе поручають; та їм, які міряють самих себе на собі самих та прирівнюють самих себе до себе самих, бракує глузду.

Ми ж не будемо хвалитися надмірно, але за мірою правила, що його Бог призначив як мірку, щоб аж до вас прибути.

Ми бо не розтягаємося над міру, а воно було б так, якби ми до вас не прибули; ми ж таки й справді до вас прибули з Євангелією Христовою.

Не хвалимося також і чужими трудами над міру, але маємо надію, що й ми, коли ростиме ваша віра, звеличимося між вами за нашим правилом над міру;

і звіщатимемо Євангелію ген поза вами, не хвалившися готовим на чужому полі.

А хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.

Бо не той випробуваний, хто себе самого поручає, а той кого Бог поручає.

Нові відвідини 1-4; вказівки 5-10; привіт 11-13

Оце втретє йду до вас. «Кожна справа рішиться за словом двох або трьох свідків.»

Я вже перед тим сказав і ще раз повторюю, як за другої моєї присутности, так і тепер у відсутності: Як прийду знову, то не щадитиму тих, які раніш згрішили, й усіх інших.

Ви бо шукаєте доказу, що у мені говорить Христос, який супроти вас не безсильний, а сильний між вами.

Його ж розп'ято з-за немочі, але він живе з Божої сили. Та й ми, хоч і немічні в ньому, однак будемо з ним жити з Божої сили супроти вас.

Досліджуйте самих себе, чи ви у вірі; випробовуйте самих себе. Хіба не знаєте самі по собі, що Ісус Христос у вас перебуває? Хіба ви не випробувані!

Та, сподіваюся, ви спізнаєте, що ми не є невипробувані.

Ми молимося до Бога, щоб ви ніякого зла не чинили, - не, щоб ми з'явились випробувані, але щоб ви добро чинили, навіть якби ми самі з'явилися невипробувані.

Бо ми не можемо нічого проти правди, а лиш за правду.

Ми бо радуємося, коли ми немічні, ви ж - міцні. Власне про це ми й молимося, про вашу досконалість.

Тому й пишу вам це, не бувши поміж вами, щоб, коли прийду, не вживати строгости силою влади, яку дав мені Господь на те, щоб будувати, а не руйнувати.

А втім, брати, радійте, прагніть до досконалости, підбадьорюйтеся, будьте однієї думки, живіть мирно, і Бог любови та миру буде з вами.

Вітайте один одного святим цілунком. Всі святі вас вітають.

Благодать Господа Ісуса Христа й любов Бога і причастя Святого Духа з усіма вами!