І зняв Йонатан із себе плаща, що був на ньому, та й дав його Давидові, і вбрання своє, і все аж до меча свого, і аж до лука свого, і аж до пояса свого.

І ходив Давид скрізь, куди посилав його Саул, і робив мудро.
І настановив його Саул над вояками, і він подобався усьому народові, а також Сауловим рабам.

І сталося, як вони йшли, коли Давид вертався, побивши филистимлянина, то повиходили жінки зо всіх Ізраїлевих міст, щоб співати та танцювати назустріч царя Саула, із бубнами, із радістю, та з цимбалами.

І викрикували ті жінки, що грали, та й казали: Саул повбивав свої тисячі, а Давид десятки тисяч свої!

І дуже запалився Саулів гнів, і та річ була неприємна йому, і він сказав: Давидові дали десятки тисяч, а мені дали тисячі, йому бракує ще тільки царювання!

І від того дня й далі Саул дивився заздрісним оком на Давида.

І сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула, і він став несамовитий в себе вдома, а Давид грав своєю рукою, як щоденно, а в Сауловій руці був спис.

І кинув Саул списа, кажучи про себе: Ударю в Давида, і приб́ю його до стіни!
Та Давид два рази ухилився від нього.

І боявся Саул Давида, бо з ним був Господь, а від Саула Він відступив.

І віддалив його Саул від себе, і настановив його собі тисячником, і він виходив на війни, і вертався перед народом.

І мав Давид поводження в усіх дорогах своїх, і з ним був Господь.

І побачив Саул, що той має велике поводження, і налякався його.

А ввесь Ізраїль та Юда любили Давида, бо він виходив на війни, і вертався перед ними.

І сказав Саул до Давида: Ось моя найстарша дочка Мерав, її я дам тобі за жінку.
Тільки будь мені хоробрим та воюй Господні війни!
А про себе Саул сказав: Нехай не буде на ньому моя рука, а нехай буде на ньому рука филистимлян!

А Давид сказав до Саула: Хто я, і яке життя моє та рід мого батька в Ізраїлі, що я стану зятем цареві?

І сталося, коли настав час дати Давидові Мерав, Саулову дочку, то вона була видана за жінку мехолатитянинові Адріїлові,

а Давида покохала Мелхола, друга Саулова дочка.
І розповіли про це Саулові, і ця річ була слушна в очах його.

І сказав Саул про себе: Дам я її йому, і нехай вона стане йому за пастку, і нехай буде на ньому рука филистимлян!
А до Давида Саул сказав удруге: Посвоячишся сьогодні зо мною.

І наказав Саул своїм рабам: Промовляйте до Давида потиху, говорячи: Ось цар уподобав тебе собі, а всі його раби полюбили тебе, а тепер ти посвоячишся з царем.

І Саулові раби говорили ці слова до Давидових ушей.
А Давид сказав: Чи то легко в ваших очах посвоячитися з царем?
Таж я людина вбога та маловажна!

І розповіли це раби Саула йому, говорячи: Отак говорив Давид.

І сказав Саул: Так скажете Давидові: Не бажає цар заплати за молоду, а бажає тільки сто крайніх плотів филистимських, щоб пімститися на неприятелях царя.
А Саул думав тим зробити, щоб Давид попав до руки филистимлян.

І його раби переказали ці слова Давидові, і ця річ була мила в Давидових очах, щоб посвоячитися з царем.
І в недовгому часі

встав Давид, та й пішов він та його люди, і забив серед филистимлян двісті чоловіка.
І Давид приніс їхні крайні плоті, і дав їх у повному числі цареві, щоб посвоячитися з царем.
І Саул дав йому за жінку дочку свою Мелхолу.

І побачив Саул, і пізнав, що Господь із Давидом, а Мелхола, Саулова дочка, полюбила його.

А Саул ще й далі боявся Давида.
І Саул ненавидів Давида по всі дні.

І виходили воювати филистимські провідники, і бувало скільки вони виходили, то Давид мав найбільше поводження від усіх Саулових рабів.
І стало ім́я його дуже шановане.