А й самі віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа.

Бо в Письмі стоїть: «Ось я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в нього, не осоромиться.»

Вам, отже, що віруєте, - честь! Для тих же, що не вірять, камінь, що відкинули будівничі, - він став головним на углі,

каменем спотикання і скелею падіння. Вони об нього спотикаються, бо не вірять у слово, на що вони й були призначені.

Ви ж - рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто вас покликав з темряви у дивне своє світло;

ви, колись - не народ, а тепер народ Божий, непомилувані, а тепер помилувані.

Молю вас, любі, як чужоземців і перехожих, щоб ви стримувалися від пожадливостей тіла, які проти душі воюють.

Тримайтеся між поганами доброї поведінки, щоб у тому, в чому вони вас обмовляють, як злочинців, приглянувшись пильніше до ваших добрих вчинків, вихваляли Господа в день відвідин.

Коріться ради Господа кожній людській установі: чи то цареві верховному володареві,

чи то правителям, ним посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям

Така бо воля Божа, щоб ви, добро творивши, змусили мовчати неуцтво безглуздих.

Поводьтесь як вільні, та не як ті, що з волі роблять покривало злоби, але як слуги Божі.

Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтеся, царя шануйте.

Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим.

Бо то благодать, коли хтось свідомо, заради Бога, терпить злидні, страждаючи несправедливо.

Яка бо похвала страждати, коли вас б'ють за те, що ви завинили? Але коли ви, робивши добро, за те страждаєте і переносите страждання терпеливо - це благодать у Бога.

Власне, на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами;

той, хто не вчинив гріха, і підступу в його устах не знайшлося,

хто був злословлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо;

він сам у своїм тілі виніс наші гріхи на дерево, щоб ми, вмерши для гріхів, жили для справедливости, - ми, що його синяками зцілились.

Бо ви блукали, немов вівці, але тепер повернулися до пастиря і наставника душ ваших.